Ви вже пішли. І хоч радіти треба,
Що Сам Господь на трапезу вас зве.
Та все ж без вас життя, як колір зебри.
І часто на душі буває зле.
Нема кому загладити те чорне,
Зафарбувати словом сивини,
Як це було недавно, наче вчора,
Коли до вас приходили сини.
І дивне відчуття постійно сходить –
Не віриться, що світ ваш десь пропав,
Як диво, що свідомість нашу зводить,
Незрозуміле, як душа сліпа.