Продав закон, став божевільним,
Дорогу втратив до зірок.
Невже повірив, що став вільний,
Примірявши богів вінок?

Зоря життя, тим часом, згасла.
Куди б не йшов – все в нікуди.
Думки роять пекельні гасла,
В них для душі нема води.

Чим більше часу пройде з-тоді,
Тим швидше до тартар той лет
Міцнішим в серці стане злодій…
А що ж душа? Їй зовсім зле!

Чи понесе ту душу тіло
Під дике гикання візниць
Буттям, збудованим невміло,
Країною безжальних вбивць?

Чи стане образ і подоба Божа
Носити сморід мертвеця
І крок його терпіти кожен
В бісівські потайні місця?

Вночі що сіяв – світло скаже,
І стане він прокляттям всіх,
Хто долю з ним свою пов’яже.
А час був… Бога бачить міг.