Зірки розсипалися просом
І зоресяйна благодать
Загомоніла стоголосо,
Життя народжуючи рать.

І крик гучний під твердю линув,
І перший подих дарував,
В раю народжуючи сина
Й віків небачених права.

В чоло Адама цілував
Найперший людськості світанок,
Як до трапези слова звав.

І той цнотливо-чистий ранок
Всю Божу лагідність ввібрав,
Душі вітаючи серпанок.