Свій розум довели ми

Свій розум довели ми до нестями,
Отруту змій підносячи до скронь,
Й спокушені гадючими думками,
Цноту небесну кинули в огонь.

І, вигнані зі спокою прозріння,
Блукаємо в широтах чорноти.
Холонуть душі в слякоті осінній.
Де взять тепла, щоб зиму перейти?

Дорога в збіросвіт в торосах древніх.
Та провесінь душі розтопить лід,
Запалить зорі на просторах темних.

Ведмедицю знайде її ведмідь.
І підуть разом до лісів первісних –
Дух і душа – до дерева століть.

Бреурош Володимир
2011-02-06