Душа поета

Поети справжні
не бувають з німбом,
Взірцем умиротворення в собі.
Життя їх шите із стихії ніби -
В небесні далі рветься голубі,

У височінь злітає, наче сокіл,
Наснагу почуттями дістає
І, сповнене
натхненням вічних кроків
Святої музи, - віршем виграє,

Плекає думку, пестить її ніжно
Та одягає в царське убрання,
Виводить в світ…
А потім знову сніжно
В душі поета,
знову в ній борня…

І так завжди було
і завжди буде.
Якщо в душі
хтось істинний поет,
Він дихає життям
на повні груди:
Вдиха – боріння,
видихає - злет!

Бреурош Володимир
2010-11-02