Чи справедливо рід людський живе,
Чи вартий сонця він над головою,
Скарбів століть, прощення, що пливе
Тисячоліть повчальною водою?

Чи вартий милостей весняного тепла,
Фіалки аромату чарівного,
Дороги, що у небо пролягла
По волі Вседержителя Святого?

Чи варті розуму Христового діла,
Що їх людина виростила вміло?…
Із ким душа любилась і цвіла,
Чиє в холодні ночі гріла тіло?

Я б відповідь на ці питання дав,
У серці кожного позначився б межею,
Якби можливості такі від Бога мав,
А так…
Не знаю, в кого серце Прометея,
Не відаю шляхів людей усіх,
Для когось шлях зміїний, мов алея,
А хтось життя все перевів на сміх.

Любив хтось велелюбний гріх,
Хтось істину шукав із неба,
Хтось Богу послужить так і не зміг,
А хтось служив Всевишньому, як треба.

Сумління кожного хай скаже Божу правду,
Вірнішого немає свідка тут,
Тоді вже кожний взнає серця ваду:
Чи в Бога Цезар він, а чи зрадливий Брут?