Усім мене Ти, Боже, наділив,
Сипнув із неба царською рукою,
По самі вінця мудрості налив,
Дар слова дав для вічного спокою.

З людьми якими в храм я Твій ходжу!
З якими душами топчу життя стежину!
Яку ж любові Ти явив мені межу
Та піклування в душах тих єдине!

Як ніжно, Боже, Ти мене карав,
Життя у тлінні не бажав згубити,
А як у істині щитом моїм ставав,
Як вороги мої бажали мене вбити!

Стежками труднощів Ти вів мене вперед,
Джерела дав благословень в пустелі,
Який же Духа Ти явив мені сонет
Та милосердя вічного капелі!

Тепер стою перед Тобою я
(Не сам постав, а Ти, Христе, поставив),
Очам не вірю – де гріха змія
І де антихристів осудлива постава?

Мене, Господь, між ними Ти провів,
І мій народ також пішов за мною,
Щез, мов туман, геєни злої гнів,
Що замахнулась підлою п’ятою!

Чим, Господи, віддячу я Тобі,
Чи є така подяка в цьому світі,
Якою вгамував би я в собі
Любові борг Ісусу в заповіті?

Дай сили, Боже, кров Твою святить
Повагою – від ранку і до ранку,
Спокуси обминати кожну мить –
У чистоті предстати на світанку.