Питає душа моя в Бога:
“Господь, чому в світі оцьому
Так багато християн
Ходять на Покрову,
Та на Паску, та на Храм,
Та на Трійцю й Спас
Начебто у Божий у храм
Уже довгий час?
Та при цьому так багато
Різновидів їх,
Що в очах рябіє в мене
Від їхніх доріг –
Їх учень, менталітетів,
Храмів, назв та поз,
Адже в них повинен бути
Лише Твій Христос?”.

Запитання те важливе
В очах Бога днів,
Тому Дух Святий поважно
Мені відповів:
“Храми їхні – пережитки
Ще старих часів,
В них не може бути того,
Що Я заповів,
Бо із пекла пішов Син
В Заповіті Новім,
Який тілом відтворив,
А не в забудові.
Тіло Сина – то не форма
Земного буття,
То є храм Святого Духа,
Що творить життя,
І відтоді як Ісус
В тілі тім воскрес,
Вже не може Святий Дух
Знайти храм ще десь,
Тільки тіло, що створив
Свого Духа рухом,
Хоче мати Бог за храм -
Разом з людським духом,
Що розкаявся в гріхах,
Бо повірив Богу
Й Заповіт Христа узяв
Собі в допомогу.
В цій людині Христу добре,
Бо її буття,
То є храм універсальний -
Є у нім життя.

Щоб той храм побудувати
Кожному в собі,
Покаяння треба мати
В совісті й мольбі,
Слово Боже поважати
В течії років,
Віднаходячи в нім вчення
Батька всіх світів.
В заповіт з Христом вступити,
Як Господь велів,
Щоб Він взяв за руку душу
Та й у вічність вів;
Закон Божий розуміти
Не в очах людських,
А як Дух Святий повчає –
У думках святих.
Вимагає це зусиль
Певних різнопланових,
Серця щирої краси,
Якщо навіть впали ви.
Це дозволить встати вам,
Віднайшовши віру,
Обновитись і постати
Перед Богом миру.
Будівництво того храму –
Нелегке-таки,
Адже треба в серці мати
Тверезі думки,
Які не шукають миру,
Де пітьма вита,
Та мотиви жертви мають
До слова Христа,
В них відстоюють закон,
Помащений Богом,
І повчанням не торгують
За блудниці рогом,
І не зловживають ним,
Щоб суди творити,
Не розмінюють його,
Щоб сито пожити.
Як пророк Мій написав:
“Дивлюсь Я на того,
Хто схилився своїм духом
До слова Святого,
Що його поставив Я
Для вічного царства
Як закон життя твердий
Від Христа багатства”.

Так що храми ті усі –
Є велика хитрість,
Їх святині речовинні –
Людська ненаситність,
Що так любить догодити
Марнославству й похоті,
Виклик кинути ефектний
Для змагання плоті.
Молитовний дім потрібен
Для церкви великої
Щоб провести навчання
Для науки тихої,
Помолитись у потребі
З людьми, що у церкві,
Та прославити Христа,
Його подвиг смерті.

Але дім той в навчанні
І служінні церкви
Не буває основним
Явищем для жертви -
Де зберуться двоє-троє
В ім’я трьох Святих,
Там і Я буду в спокої
І Мій храм у них!

Отже молитовний дім
Й храм Духа Святого –
То різниці дві великі
В розумінні Бога.
Тож подумати тут варто –
Хто такий охочий
На велику ту різницю
Закривати очі?”.

-

І здивований я був
Від пророчих слів,
Але ж, правди ніде діти,
Є вони в Письмі.
То ж наважився я знову
Господа спитати:
“Ну а свята, Боже, ті –
Як же їх сприймати?”.
І на це Бог відповів,
Бо любить Він правду, -
Миролюбно в простоті
Дав таку пораду:

“В поклонінні тим святам
Все перемішалось,
Там язичества обряди
І безумства стались.
Взяли букву із Письма
Для тих свят в основу
Та Христа не розуміють –
Його Духа мову.
У Старому Заповіті
Та в діях Христа
Є духовний корінь вчення
Божого єства.
Самі дії й сама буква –
То ще не усе,
Що людина у них бачить,
Є таємний сенс.
Недаремно ж Бог сказав,
Що Христа служіння –
То велика таємниця
Благочестя вміння.
В першій церкві розуміли
Відкриття основи
Тайни тої, її сили,
Мали в них обнови -
В розумінні Мого Духа,
Що слова несли,
В Заповіті записані
Як тайнописи.
Розуміли що робити
Треба в усі дні,
Як Христу у них служити,
А в Христі - Мені.
Благодать від того мали
У дарах і діях,
Їх порядок розуміли,
Завдання для діла.
В тому й правили свята,
Як Христос їх пас -
Всім життям своїм співали,
А не певний час:
Лихе в жертву приносили
У житті своєму –
То є Паска, її свято
В понятті Моєму.
І Христос її явив
Не в обряді свята –
Людське тіло Він віддав
На суд та розп’яття.
І хоча безгрішний Він
Був у тілі тому,
Головне у ньому –
Суд сприйманню плотському,
Образом на що і стало
Людське тіло Бога
На хресті яке розп’яте,
Хрест – то воля строга.

Мав Син Божий на хресті
У розп’ятім тілі
Й інші значення святі
Та благі їх цілі,
Бо природа того тіла
І його служіння –
То сукупність всіх повчань
І святе ведіння.
А вже в них і всі свята,
Яких Я бажаю,
Як бажає хлібороб
Доброго врожаю,
Бачить у житті церков
На рівні духовнім,
Святкування їх - у праці,
В розумі свідомім.

Моє свято – не неробство
В святкуванні днів,
Не обрядність, не їда,
Не солодкий спів.
Я наситився вже ними
За людські часи,
Жертви ці Мені не милі,
Як ті бридкі пси.
Хочу бачити в людині
І її житті
Святкування жертви Сина –
Прояв зрілості
У моралі Мого Духа,
Святого єства,
Бо вже й час прийшов спитати
В церкви за Христа.

І якщо не явить хто
Святкування того,
То Содом він і Гомора -
Міста духа злого,
Що в своїх бридких святах
З тим духом Антихриста
Мої свята відмінили,
Давши йому прихисток.
І тоді за всіх богів,
Що свята їм роблять,
Я спитаю з пастирів,
Що народ Мій гноблять,
Накажу їх за Ваала,
За підлу Астарту ,
За Дагона, за Ремфама,
За Молоха варту,
За Ієзавель лиху
І Ніколаїтів ,
За гидоти і безчинства,
Брехні розмаїті,
Ідолопоклонство знищу
Та його жерців,
Бо Моїм ім’ям назвали
Усіх тих богів,
Сітки гибелі розклали
В біснуванні тому,
Та духовних немовлят
Викрадали з дому,
На жертовник свят бісівських
Приносили душі,
Забираючи в них розум
Прикладом бездушним.

Так що свята ті – не свята
Для душі Моєї,
Ними Я не переймаюсь –
Не Мої ідеї,
А терплю їх тільки тому,
Що людей багато
Щиро вірять, що ті свята –
То і Моє свято.
Я до тих людей, як мати -
Ніжна й милостива,
Відкликаюсь на їх біди
(А їх у них злива),
Не тому, що це зробили
У храмах, на святі,
А тому що жаль Мені
Їх душі прокляті,
Бо навчили їх неправді –
Таємній і підлій,
Щоб жили вони за нею
При всякому ділі.
Й прокляли у тій науці
Їх розум і душі -
Поставили проти Мене,
Мій закон порушить.
А закон Мій – то святиня,
В нім життя гніздиться,
Як іде хто проти нього,
То він борониться,
І безжальний він до всіх
Лицемірів миру,
Ну а тих, хто заблукав,
Наказує в міру.

-

А тобі Я це відкрив,
Бо твої питання
Духу правди до вподоби –
В них труд міркування,
Проповідник Мій повчав:
“Як ідеш в дім Божий,
Слухати Мій Дух готуйся,
Міркувати дуже.
Бо коли приносять жертви,
Господа не знаючи,
То негідно поступають,
Від добра ховаючись,
Роблять зло таким нехлюйством
До Господа Бога,
То ж служіння їх для Мене –
Як крива дорога”.

-

“Боже, дякую Тебе!
Сказано все вчасно.
Те, що я не розумів,
Тепер стало ясно!
Просвітив Ти мою душу
Справедливим світлом,
Бачу ж бо, що Ти Святий,
Із лицем привітним.
І не дивишся на розкіш
Храмів-златоверхів
Та на європобудови
Протестантських церков,
Знаю я, Тебе ніколи
Не введуть в оману
Релігійних свят весілля
З мотивом дурману.
Вичерпно Ти відповів
Для душі моєї,
Але виникло іще
Запитання в неї.
І якщо Ти відповів
На питання ті,
Не відмов моїй душі
Повчанню в путі.
Бо схвильована вона
Від Твоєї правди,
Від знання, що мій народ
У спокусах завжди,
То ж кричить вона в мені
В гіркоті постійно:
“Скажи мені, Боже мій,
Та скажи надійно,
Скільки ж будуть у церквах
Молитись за гроші
Ті пани, що там сидять,
Мов в волоссі воші,
Та глузують потаємно
Над людом бездумним,
Піднеслись над Святим Духом,
Над усім розумним?!”

“Я Господь, Бог справедливий,
І в хвилини гніву
Все одно не нападу
Першим людину,
Маю серце Я терпляче,
Милість до творіння,
Хай, яке воно не є –
Бажаю спасіння.
Тому й терплю всіх людей,
Зла їм не бажаю,
Час даю на каяття
Та про закон дбаю.
І як та людина зла,
До добра не тягнеться,
Особливо та, що в церкві,
Не бажає каяться,
То біда її знайде,
Як вода корито,
І такими ж, як вона,
Її буде бито:
Бо не каялась вона
В час Мого терпіння,
А вже як прийшла біда,
То чи хватить вміння,
Сили волі, розуму,
Терпіння в достатку,
Щоб поразку відмінити,
Прийти до порядку
Та принизить у собі,
Збороть марнославство,
Як застигла вона в нім
Й має за багатство?
Як показує життя -
Довга-довга нива
Для затятих лицемірів
Просто неможлива.

А тому загинуть всі
Таємно невірні,
Гнобителі, кар’єристи,
Хапуги ті підлі.
Бо закон буття такий:
Хто посіє вітер –
Буря й смерч ідуть на нього,
Від них дітись ніде!”

І було мені солодко
Від повчань Святого,
А подумаю про церкву –
Гірко мені знову.
І на серці така туга
Від знання такого –
Якщо біль в моїй душі,
То що ж в душі Бога?