Не буває прощення людині,
Коли вітер гуляє сумлінням
І плює в ній пекельним ревінням,
Щоб згрубіло до Божої днини.
Щоб не чуло ні пісні, ні ноти,
Омертвіле, опалене жаром.
Та на радість лихим кочегарам
Вже не мало про душу турботи.
Захолонувши в тернах гордині,
Буде скиглити, наче собака, –
За прокляттям… прокляття атака,
Коли вітер гуляє в людині.