Бездумні люди, наче повмирали,
Мов клоччя рване сни їх та думки,
Спішать пожити, а натомість рани,
Й прожиті із даремністю роки.

Незчулись як сп’яніли, та й поснули,
Померли думкою до бутності Творця,
Живуть фантомами - обману не відчули
Брехні всесвітньої – спокусника гінця.