Зачарування юності моєї

Як легко дихалось мені в саду
Весни життя очищеного духа!…
Там дівчину зустрів я молоду,
Її співанку захопившись слухав.

Дививсь на неї,
зачарований красою
І співом, який линув із небес…
Була та діва Мудрістю Простою.
Я почуттям до дівчини воскрес!

Я не насмілювавсь сказати
їй те вголос,
Бо ж безталанний був у ті часи,
Моливсь на неї,
як пшеничний колос
На сонце молиться
і п’є з його роси.

Я квітнув біля неї дивним цвітом,
Яким не квітнуть зелені земні…
І, раптом, увійшов у красне літо,
Налився силою і розумом зміцнів:

Мені ту дівчину сам Бог велів,
Щоб дух мій Феніксом із
попелу постав.
Я в те не вірив,
коли дівчину узрів.
Повірив – помічницею узяв.

Бреурош Володимир
2016-01-16