Двадцять перше століття крокує
бескидами часу,
Первозданна дорога позаду,
попереду брук,
А по бруку людина тікає
від вічного гласу,
І відлуння ходи, наче пісні
військової звук.

Зупинися на хвильку та мудрість
із неба послухай,
Від шляхів рукотворних звільнися,
від демонів чар,
До життя стань уважним,
на свічечку Божу не дмухай…
А у відповідь чути: «Я долі своєї бунтар!».

І куди ж ти, людино, тікаєш
від вічного слова?
Вітер зла і обману натомість тебе дожене,
Повертайся у рай, де буяють
Господні діброви,
Зачекай в тишині, поки лихо тебе омине.

Зупинися на хвильку та мудрість
із неба послухай,
Від шляхів рукотворних звільнися,
від демонів чар,
До життя стань уважним,
на свічечку Божу не дмухай…
А у відповідь чути: «Я долі своєї бунтар!».