Німе кіно. Царі й цариці
На пишних тронах у світлицях
Сидять, і цмулять вина з чаш
Та благовійно «Отченаш»,
Такі смиренно-добролиці,
Все причитають у столицях
Між п’єдесталів і колон,
Що їм ім’я всім – Вавилон.

І в’ється диво чародійства
П’янкого поміж пишнодійства,
Де ніч - як день, а день – як ніч,
Де світло повне протиріч,
Де фіміами курять чада
Богам на ймення Хіть і Зрада,
А їх наставники старенькі
Від того вельми веселенькі.

А поруч з ними й молоді –
Завзяті, поглядом тверді –
Вже поскидали тоги учнів
І з виглядом жертовних мучнів
Персти до неба підіймають,
Ґешефти й гендлі з того мають -
На хліб і маслечко й ікрицю -
Тож пестять грішну таємницю.

Та серед тої коляди
Найбільше серце солодить
Очима манячи дівиця,
Що вабить ніжно притулиться
До персів, вдягнутих у хіть,
І ними в хіті володіть
Аж до знемоги, до безсилля -
Поки не втопить п’яна хвиля.

А завершає ту картину -
Ріка крові тече без спину
З-під тронів, храмів і світлиць,
І в ній убиті горілиць
Очима дивляться на небо,
Своїми ж зраджені ганебно,
Й німе питання на вустах:

• Куди ж подівся Божий страх?