Давно вже вирок просурмив…
А ти про кару ту й не знала,
Коли зірки на небі крала
Часів, покликаних для жнив.

О, ти не чуєш і не ймеш
Кресалу з вічної правиці!
Ти ще в багряній плащаниці
Любові жагу роздаєш.

Мов зірки спалах дариш всім,
Цей світ покликана змінити…
Та серцем все ж таки невмита
В свічаді бачишся святім.

Як знову ляже вечір спать,
У гронах золотавих свіч
На звірі дивнім в темну ніч
Ти вийдеш ставити печать.

Та хай п’яніє ще земля
Вином із погребів темниці
В честь Вавілонської цариці
Та Сенаарського кремля.

Із сонця вийдуть косарі
Двома мужами Оріону,
І мудрим словом Соломона
Очистять Божі олтарі.