Тобі в холодні б далі йти,
Забути пісню про весну,
Й ночами білими заснуть,
Закувши серце у льоди.

Немов цілюща сон-трава,
Зимовий дотик забуття
Приспить бунтарські почуття,
Безжальних вироків слова.

І зцілить час безумства рани,
Переживання й помсти гнів,
Й проснешся ти під звук осанни
Із уст цнотливо-мудрих дів.