Зніми з очей своїх долоні
І не соромся сліз солоних,
Слізьми печалиться не гріх,
Як тане в серці хиби сніг.

Ті сльози й біль не будуть марні,
Бо світ народжується гарний,
Твого прозріння жданий син,
Його мудріший буде чин.

Тоді соромся, коли плачеш,
Якщо думками лихо скачеш
І замість суті – пустота.
То лицедійна мокрота.

То каплі холоду бездушшя,
Коли до всього незворушна
Твоя у безладі душа -
Її злоба не полиша.

Тоді ще сльози ті не раз
І хаотичності маразм
Тобою будуть володіть.
Куди себе тоді подіть?

Як схилиш голову до правди,
Щоб власні зрозуміти вади,
Тоді заплач в свої долоні
І не соромся сліз солоних.