Роками ми крокуємо у Вічність,
Й досліджуємо Сутність на землі.
Та часто наші висновки – Трагічність,
А Доля, наче відьма на мітлі.

Не чуємо правдивого Пророка
І Сивого порад не стережем.
Й, захоплені принадами Пороку,
Буття шматуєм лютості ножем.

А потім виправдовуємось вміло:
«Життя, - мовляв, – таке воно і є:
Своя сорочка гріє своє тіло…».

Та над душею Темрява встає,
А знехтувана Сутність схолодніло
Нам руку допомоги не дає.