Вже кольори вдягнулись у буденність
Й на краєвиди впала тускла тінь,
І линуть спогади у темно-сіру безвість,
А час галопом скаче, наче кінь.

І хоче серце миті зупинити,
Пройдешнім осіяти темноту.
Та все ж не варто тогочасним жити.
Потрібно брати нову висоту.

А нова… ось вона, нехай і не Голгофа,
Та шлях планиди нам не перетнуть.
Природна втома – ще не катастрофа.
А навпаки, в зусиллях сили суть.

Хто духом не хитнеться у борінні,
Щоб догодити долі із небес,
Той проросте із голого каміння
Та силу подолає смертних лез!