Природа щастя

Я не вірю у щастя, де спокій
Від натуги дзвенить, мов набати,
А в безвітрі - холодні загати
Догоджають лиш долі жорстокій.

В передсмертних конвульсіях тліє
Й похилилася квітка у вазі…
Там, де смерть в насолоді й екстазі, -
Доля щастя нікому не сіє.

Треба взятись нам конче за руки
І серцями пролитись, змішатись…
Де змогли дві душі поєднатись –
Двох стихій розспіваються звуки.

І симфонії хлюпнуть, прорвуться,
Бо натури проснулись високі –
Біполярний, як мінімум, спокій,
Де гармонії ніжно сміються.

Бреурош Володимир
2011-04-19