До гіркоти, до болю і до смерті
Утисну душу в Слово, ущільнюсь.
Щоб фарби вічності явити у сонеті,
Я їх художнику слухняно помолюсь:

«Навчи мене небесний край писати,
Просякни золотом талану із вогню
Стрімкого, мов танок в жадане свято.
Я ним красуню-думку полоню.

Поставлю на мольберті серця ложе,
Мазками спокою царівні постелю…
«Нехай спочине донька Твоя, Боже,

В гостях у мене», - так Тебе молю!
Я Духа порух Твій чатую кожен
І мить натхнення з вдячністю ловлю.