Зима мете. Життя в долині смутку,
Лиш віхоли примарами летять,
Й буття, немов прострочену кредитку,
Враз хочеться узять і помінять,

Податися єством усім від чвирі,
Спинити на Фаворі долі лет.
І там осісти голубом у мирі,
Вуркочучи Творцю хвалу-сонет…

Очима мрія вткнулась в перемет…
Та серце відійшло моє від криги,
Буття жаданий зріючи предмет…

Позаду сум, а на душі відлиги
І сила Слова вирива з лабет
Моє життя - із плину жура-брига.