Колосся вруниться у нивах шовкограйно,
В промінні мріє й заплітається в танку -
Народу б рідному щоб долю отаку
Та жниварів, щоб день пробіг не марно.

Жагунком щастя долю пестить літо -
Руками сильними засмаглих трударів
Планиду файну серед визрілих ланів,
Мов ясочку, голубить серед жита.

У жнивні дні заплетені покоси Врочисто в’яжуть перевеслом стан,
Думок колосся розпустили коси…

І серце радо понеслось у тан,
Як заспівала мудрість стоголосо
І славень Богу ллється з уст осанн.