В мого буття посивіли вже скроні.
А в серці сходить місяць-молодик.
Чи, може, старість в юності долоні
Сховала сором’язливо свій лик.

То плаче, може, молодецька вдача,
Слізьми умившись, старцю набрида,
Аби в душі проснувся юний мачо…
І плоті - нескінченна коляда.

Три легкі кроки до зневіри в Бога:
Ось праведність катує молодик,
Ось вигоди постелена дорога,

А впертість ігнорує неба крик.
Моя хай краще юність плаче вбога,
Аби мудрець в безмежності не зник.