На вістрі слави невмирущий поклик
Із вічних риз значущого добра -
То кинутий Титаном влучно дротик,
Всепереможний крик серед заграв.

То милосердя вишнього могуття,
Любові шал краси святих небес,
Душі наснага з вічного підґрунтя
І пломінь духа, що єством воскрес.

Стихії гаснуть перед Божим чудом –
Пошану сяйву СЛОВА віддають,
Мов порість чахла перед древнім дубом.

На крилах слави ангели снують
Над грішним і зневіреним народом,
Немов джерела у пустелі б’ють.