Творив Господь цей світ,
немов родину,
Диявол же всіх виродків явив,
Тому дивився Бог в круту годину,
Із діточок хто матінку любив.

І залишався вірним під час змови
Рідні, що продалася за п’ятак,
Назвавши матінкою іншу мову,
А мову Духа гноблячи відтак.

Дивився Бог, дивився з гіркотою,
Дивуючись безглуздості людей,
Що слово розпинають глухотою,
Почуте біля матері грудей,

Своє словечко –
колискове, рідне –
Безчестя запроданці й холуї
Ведуть на хрест
єхидно й тихо-підло
Із хитрістю пустельної змії.

А мати лише очі витирала
Та в розпачі гукала до дітей:
«Я душу у дитинстві вам плекала,
Щоб людьми ви були святих ідей.

Не зраджуйте початок свого світу,
Без нього ж бо
й коріння в вас нема!..».
Не чують неньки
запроданці-діти…
І на душі у Господа - зима…