Вже про війну написано багато,
Та у душі незрима в’ється нить:

• Іще згадай про рідного солдата,
  Він кров пролив,
  щоб землю захистить.

Пішов туди, куди душа не звала
І серце анітрохи не вело…
Вітчизна рідна лиш його благала,
Щоб захистив він місто і село.

Залишив плуг у рідному обійсті,
В майстерні мирний зупинив станок,
Хвилини свят він відмінив врочисті,
Щоб смерті зупинить лихий танок.

Всі почуття зібравши в час розлуки,
Неначе руку стиснувши в кулак,
Святим обов’язком
він зброю взяв у руки,
Відбито нею тисячі атак.

Вітчизну-неньку йшов він захистити,
Як син батьків і як сестриці брат,
Щоб я з тобою зміг сьогодні жити
І в душах наших цвів подяки сад.