Горить у серці смутком листопад
І сипле барвами минулих днів –
Де був душі казковий дивний сад,
На голе віття чорний ворон сів.

Біди недобрий вісник прилетів,
На дереві мого життя кричить -
Укутав у колючий холод спів…
А вчора ще весни буяла мить.

Душею охолов я, потемнів,
Немов закляк усім єством своїм.
Ніяк знайти не можу втіхи-слів,
Життя нудне без насолоди їм.

Невже у прірву покотився світ
І прагнення моє тепер без мене
Вперед крокує чередою літ,
Згубивши дух, що заблукав в теренах?

Чому він там засмучений стоїть?
Чому хутчіш не рве кайдани плоті,
Щоб, серцем вирвавшись з колючих віть,
Творцю співать на повний голос потім?

Пізнавши серцем вічне Боже слово,
Яке колись було мені відкрито,
Я сили в Господа прошу все знову й знову -
Його любов’ю світ весь полюбити!