Пророчий сон

(балада-триптих)

1

Десь під Хайнівкою й Шпаковим
Шумить вітрами темний ліс,
Немов козак нахмурив брови,
Як турок на ту землю ліз.

Дубовим віттям гнеться туго,
Напружує правічний м’яз,
Сичем гукає: “Пугу, пугу…!”
Та мороком лякає враз.

Під лісом - балки і ярочки,
Шипшини й терну чагарі,
Будяк, що розпустив колючки
Між різнотрав’ям нагорі.

Не раз той ліс ставав притулком,
Рятуючи людей своїх:
Як набігав татарин з луком
Він не одне життя зберіг.

Як німець танками глумився,
Рвучи Вітчизну на шматки,
В хатині жіночці хтось снився…
Чи то привиділось таки?

Марії снився дивний сон,
Немов солдати три змарнілі
Попити просять, бо вогонь
Від ран горить у їхнім тілі.

Поїсти просять, стогнуть рідні,
І голос ледве подають
Знесилені, охлялі, бідні,
На поміч все Марію звуть.

Проснулась від мари сердега:
А сон не йде із голови –
Чи то пусте, чи то від Бога
Приснилося під крик сови?

Пішла до матері, до Катрі,
Та неньці все й розповіла…
Питає: сон чогось той вартий,
Чи то - суєтна ковила?

Перехрестилась Катерина,
Та дочку тихо так пита:
- Як сновидіння йшла година
І дух твій в часі тім витав,

Чи бачив він якусь місцину,
Було то поле, а чи ліс,
Чи, може, бачив він хатину,
Або сарай, що в землю вріс?

- Не пам’ятаю, неню рідна,
Болить вже в мене голова, -
Похнюпилась Марія бідна, -
Запам’ятала лиш слова.

- Просили дуже їсти, пити,
Змарнілі всі, немов мерці…
А як рідненьким догодити?…
Невже гадати на руці?

Міркує сумно Катерина
І дочці каже слово те:
- Війна взяла у мене сина.
Чи з поля бою він прийде,

Якщо чиїсь синочки рядом
Вмирають з голоду, від ран,
Пожалені ворожим гадом,
А я їм помочі не дам?

Іди, Маріє, вже до хати
І спати, рідна, не лягай,
Не помолившись, аби взнати
У полі ранені, чи гай,

Чи ліс їх схоронив від ока,
Або садочок у селі…
Ти в ділі цім не одинока –
Тобі Сам Бог у сні велів.

Проси у Нього, доню мила,
Щоб Він тобі у дивнім сні
Вказав гніздо, що милість звила,
Про воїв думи дав ясні.

Якщо тобі присниться слово,
Побачиш поле чи то гай –
Тоді до мене хутко знову…
І часу, рідная, не гай.

Пішла Марія, звечоріло,
І спати жінка не лягла,
Усе молилася невміло,
Від всього серця, як могла…

Заснула, сон їй сниться знову,
І бачить хащі, чагарі,
І чує ту страждання мову,
І що за місце дух узрів:

Знайому балку бачить спляча,
А на горі чорніє ліс,
Із балки заєць прудко скаче,
Ще мить – і в зарослі поліз.

А між шипшиною і терном,
Серед колючих чагарів,
Горіх росте, під ним аж темно, -
До нього сон Марію вів.

2

Проснулась із зорею жінка,
Стоїть перед очима сон -
Коржа вхопила, яблук кілька,
Взяла матерії рулон

(Колись придбала на обнову),
У глечик воду налила,
Поклала все в корзину нову –
Торік сама її сплела.

Із хати вийшла, та й садочком
Хутчіш до неньки подалась…
А Катря вже чекає дочку,
З зорею також піднялась.

  • Що скажеш, доню? – запитала.
    Узріла кошик, та й затихла…
  • Молилась, як Ви наказали, -
    Марія каже й важко диха.

  • Той сон побачила я знову,
    Нагору з балки мене вів
    Русак, - Марія хмурить брови, -
    Те місце вказано без слів:

Де чагарі з кущів шипшини,
Де терен аж на землю ліг,
Колючі стеляться лозини,
Було показано горіх…

  • А що у кошик свій поклала? -
    Пита й нахмурила чоло.
  • Коржа, води, що в хаті мала
    І під рукою що було…

Та й дивиться на матір дочка:

  • Що, може, неню, щось не так?
  • Візьми он, доню, огірочка
    І рани лікувать первак.

Іще води набрала в глечик,
Узвару із цілющих трав,
Кусочок мила, хрест на плечі -
Усе, що Бог послав і дав!

Перехрестилась жінка тричі,
Прошепотіла “Отче наш…”,
Щоб їм Господь безпеку зичив
І янгол Божий був, як страж.

Пішли з оселі до ярочку,
Нагору вийшли – світ білів…

  • Он той горіх, - сказала дочка, -
    До нього заєць мене вів.

Тут Катерина за вожату,
(З дитинства знала місце те
Дівчам ходила терен рвати),
Тож до горіха перша йде.

До дерева підходить ближче
І тишу слухає навкруг…
Ось Катря нахилилась нижче,
Узрівши невідомий рух.

А тут і стогін тихий чути,
Немов розрізав тишу крик,
Аж захотілось дременути…
Та йдуть жінки до горемик.

  • Синочки! – Катря погукала.
    У відповідь – лиш голос мук.
    Ще крок, і жінка ледь не впала,
    Почувши металевий звук.

Під віттям дерева тінистим
Побачила кількох солдат,
Лежали на опалім листі,
А в очі ціливсь автомат…

  • Свої ми, - жінка пояснила, -
    Ось вам поїсти принесли!..
    Корзину тихо опустила,
    А в серці думи-голоси:

Хоч би не вистрілив солдатик,
Бо ж весь напружений лежить…

  • А, будь що буде, - шепче мати
    І до поранених спішить.

Розгледіла, таки їх троє,
Один при пам’яті, а ті…
Лежать без тями - мухи роєм
Обсіли рани в кровоті…

3

Стоїть курінь у хащах диких,
Із куреню лунає сміх
Поважно так в місцині тихій,
Корону крон гойда горіх.

Жіночий голос ніжно мовить,
Навколо ніч оділа шати,
У курені свою розмову
Ведуть солдати й Катря-мати.

  • … Спасибі, мамо, за рятунок,
    Без вас померли б вже, мабуть,
    Ви – долі щедрий подарунок,
    Що нам в життя дарує путь.

Низький уклін Марії вашій
За милість, душу золоту…
Навік серця із вами наші,
Хай вам щастить за доброту!

Всміхнулась баба Катерина
На воїнів подяку красну,
Та й каже: «Ви мені за сина,
За душечку його нещасну.

Воює десь моя кровинка,
А може, сокіл вже й пропав, -
І до очей несе хустинку…
- Та з вами Бог надію дав!

- Та що таке ти кажеш, мамо?
Який там, в біса, цар і Бог? -
Сказав один із воїв прямо, -
Я ледве літом цим не здох!

- Замовкни, Йванку, нерозумний,
І Бога словом не гніви, -
На хлопця подивилась сумно, -
Якби не Бог, померли б ви!

Він сон Марії дав пророчий,
В якому вас їй показав,
На вас дивились Божі очі,
Як дух людський на поміч звав!

Петро в безпам’ятстві як був
І марив - Бога тільки й кликав,
І ти, Андрію, все те чув,
Тому і смерті ви уникли.

І шлях на фронт ще неблизький
Пройти вам треба не без долі,
Тому язик мовчить хай злий,
Невдячності не дайте волі.

Господь і місце нам вказав,
Де ви лежали ледь живі,
Як другий сон Марії дав…
І ви тут тричі неправі!

- То Бог таки існує в світі? - Спитали враз чоловіки. - Звичайно, є Він, милі діти, І ним устроєно віки.

Тому ви пам’ятайте, хлопці, Що я з Марією – лиш плоть, Що ходить по землі під сонцем, А Цар життя – то є Господь!

Йому ви дякуйте у душах, Його в тяжку хвилину звіть, Я вам сказати все це мушу, Тож так із Богом і ідіть…

Бреурош Володимир
2010-07-12