Піднімусь над плоттю вільним духом.
Як же, Боже, Ти мене зростив!
Мов стрілу прадавнім сильним луком,
Розумом правічним запустив!

Дивина для мене Божа сила,
Знаю вже немало, та не йму:
Як Свого в людині бачить Сина
Крізь єства гріховную пітьму?

Чую милість я, велику милість.
Та мотив її симфоній тут:
Серцю Бога притаманна мирність,
Із терпінням Він звільня від пут!

Тут любов – у почутті тверезім,
Що утіхи не шукає мить,
Що життя кує , мов гостре лезо -
Ним його від смерті боронить!

Піднімусь над плоттю сильним рухом,
Мов мечем дамаським сікону,
І тим махом заповім онукам:
«Проти Бога - не ведіть війну!».