Розлуки час уже тривожить,
І хоче в дальню путь зманить.
Та рідні люди дух триножать:
- Мені б із дітьми ще пожить.

- Зустрінемось усі на небі,
І час розлуки пробіжить, -
Говорить розум… Серця шепіт:
- Мені б із рідними пожить.

- Там днина сонячно-погожа
І вічність спокоєм тремтить…
Та стогне серця стукіт кожен:
- Мені б із внуками дружить

І рідну жінку обійняти,
Думки відкинувши сумні…
- Потрібно йти, моє дитятко, -
Я чую голос в тишині…