Я пісню чув усіх пісень –
Душа полинула до неба!..
О Соломоне-ясний день!
Твій вірш -
немов пташиний щебет,
Уста – олива із маслин
І слово –
хліб духмяний, білий,
В тобі співають
Божий Син,
Небесна мудрість,
розум спілий.

Мені б податись до хатин,
Де слова дух
сріблить таланти,
Де думка –
онікс і бурштин,
А вірші – дивні діаманти…
Скарбами проза там горить
І самоцвітами вирує,
Там Бог у всій красі сидить,
Вітає музу і чарує.

Мені б пригубити той рай,
Немов води
ковток насущний…
Зазеленіє в серці гай,
Де прохолода
й сон цілющий.
Там дивний світ,
краса краси,
Там неба витвір,
думки сила…
Я їх би в Господа просив
І музу,
що Йому лиш мила.

О Соломоне, цезар мій,
Твій приклад -
до кончини віку!
Ти думки зрілої носій…
І я ввійшов у тую ріку.
Не повернусь уже назад,
А попливу за течією…
І понад все я буду рад
Зрівнятись
з думкою твоєю!