- Я слово писане не змию,
І вчення в серці схороню,
Чужих богів я не покрию,
Війну з гріхом не відміню!…

Які ж слова ті серцю милі,
Мов щебет птахи навесні.
Та де ж узяти мені сили,
Аби співати ті пісні?

Бо йде не все в житті врочисто -
Буває, в травах, у росі,
Де все на перший погляд чисто,
Шлях камінь перетне косі.

Не скаже їй: “Пробач, мерсі”,
І демон ангелом не стане.
…Немов та скалка у нозі,
Кровоточива духа рана.