Я не забуду, Боже, шлях,
Яким Ти вів мене вперед.
Я бачив там любові стяг,
Спасіння від гірких тенет

І пісню милосердя чув,
Коли стріла летіла в тіло…
Я, Боже милий, не забув,
Як Духа слово мене гріло!

Просив я в Тебе відкриття,
Відкрив Ти бездну мені з неба…
Тепер бажаю каяття,
Мені нічого вже не треба.

Достойним стати аби лиш
Того багатства, що відкрито.
Христа прошу я: - Не залиш!
Чи не за мене Тебе вбито?

Чи Ти не бачив глибини
Трагедії душі людської?
А я також не без вини
І не без пошесті плотської.

Ти відімкнув мені лари
Багатства мудрості коштовні.
Моїй душі сказав: – Бери!
І я їх взяв. Світання повні

Із ангельських летять небес
І світлом падають у душу.
А я… враз потемнів увесь,
Із тої тьми не можу рушить.

Усі дари, що я їх взнав,
І шлях увесь в пустелі грізній,
Я б на можливість проміняв
Любити вміть у час залізний,

На цілісне душі лице
І силу волі крем’яну.
Їх, Боже, дай мені в час цей!
Тоді й здолаю цю війну.