Ми всі змагаємось із часом
В надії вік перехитрить,
Немов боги на долі ласо
Все хочемо піймать умить,
Галопом скачемо у справах,
Усе вхопити треба нам…
Та раптом правди ріже спалах:
Не наздогнати час ногам!

Ми не господарі над плином
Слухняних Господу років,
Ми всього-навсього лиш глина,
Ми витвір вічності віків.
Ми самостійні? – Так, неначе,
Але у мисленні Митця,
Малосвідомі – бутність плаче,
Відрікся витвір від Творця,
І час до нас уже байдужий,
Не наздогнати нам його…

Так хто ж в змаганні з часом дужий? –

Хто не жалів життя свого,
Аби з Христом по ньому йти,
Той тимчасовість переможе,
Йому підкорить час світи!