На світі не буває смутку
Сумнішого за смуток той,
Що викликає в серці пустку…
Коли ти вчора ще герой,
А вже сьогодні ледь волієш
Звести до неба погляд свій,
Бо дуже добре розумієш:
Вкусив тебе, проклятий змій!
П’яту пожалила гадюка,
Шипить злорадно біля ніг
І шепче думкою тварюка:
- Ну як тобі спокуси гріх?

І серце смуток наповняє:
Христос молився, а ти спав.
А дух нечистий промовляє:
- Ти не твердий, стояв і впав!
Той шепіт гониш, щоб не чути,
Та в’ється аспид біля ніг
І знов своє бажає гнути:
- Бог не простить тобі той гріх!
А тут і хор зміїний вторить,
Зловтіха проклятих смердить:
- До пекла гріх тебе поборе,
Бог не простить, ой не простить!

І опускаються тут руки,
І погляд більше не горить –
Печаль, наруга, смертні муки
Враз обступили тебе вмить.

То холодом війнуть, то пеком
Та порадіють, як болить,
То душу гонять, наче степом
Вітри пішли гулять і нить.
Сипнуть пилюкою у очі,
Аби світ Божий ти не знав,
І гонять душу поторочі:
- Аби й не встав, аби й не встав!

Серед виття отого звуків
Враз Боже слово засурмить:
- Війни ти не лякався звуків!
А пекло, як гріхом смердить,
Невже терпіти будеш тихо,
В печалі, смутку помирать,
Невже здола ту волю лихо,
Яка життя йшла відстоять?
Яку помазав Дух від Бога
І наперед яку пізнав,
Призвав та виправдав небогу,
Від ран смертельних лікував?

Хутчіше кайся, і печаль хай
Ота твій розум тяготить:
Ще Божий не пізнав розмай,
Що милосердям золотить
Хоч і слабку іще людину,
Та нелукаву до Творця,
Підтримує в лиху годину
І до життя веде вінця.
Все пекло збурює нещадно,
Любов’ю вічною горить,
Бере із лева пащі владно
Ту душу, що так прагне жить!
Душа миттєво розігнеться,
Як той почує Божий глас,
Та в очі лиху засміється,
Єством розпрямиться і враз
Розтрощить голову зміюці
Та розтерзає її світ,
Підступний гріх віддасть пилюці
Й на небеса почне політ.