(поема)

1

Я заповіт пишу вам, діти,
Мої ви гарнії сини,
Ви мусите його глядіти,
Бо воля то моя. А ви
У волі тій, як пара свідків,
Що я недаром на землі
У тій самотності-імлі
Гострив життя свойого рух,
Шукав у Бога правди слух.
Отак в повчаннях і страждав,
Срібла і злата не жадав.
Ту мудрість вибрав я просту -
Бажав до зла буть у посту,
З усіх премудростей, що чув,
Таким в житті завжди і був.

Колись творив лихі діла.
Щоправда, юність то була,
Роки непевні, молоді,
Як у бурхливій тій воді,
З якою інколи весна,
Немов та відьма навісна,
В людськім торує серці путь,
Змивати щоб, трощить і гнуть
Усе, що трапиться підряд:
Чи зла порок, чи світла ряд,
Що у людині вдвох живуть,
Та готувати нову путь,
Де світло тьма не оскверняє,
А серце святістю засяє
Й не змішує оте добро,
Яке б було не хитре зло,
Зберігши в добрій чистоті
Христа повчання всі святі.

2

Колись життя мене ламало,
По волі Бога то було,
Моє щоб серце лихо взнало
І розлюбило всяке зло.
Але й тоді, ще на зорі
Оцього тлінного життя,
О молодій отій порі,
В душі я не любив сміття.
Невільником, скоріш, я був
Людської хіті навесні
Свого єства. Та серцем чув
Сумління чистого пісні.
Любив я їх таємно й тихо,
Та інколи про це кричав,
Коли вже допікало лихо.
А світ загрозливо гарчав.
Так і боровся Бог в мені.
Бувало, зло перемагало.
Аби я дерся по стіні -
Буття тихенько так штовхало
На мури вічного життя,
Бувало, сильно мене пхало,
Вело мене до каяття,
Одним щоб махом все пропало,
Що осквернилось в леті днів
Через повчання злих птахів,
Тих демонів лихого світу,
Вело мене до заповіту,
Аби Христа життя узнав
І кров святу Його прийняв,
Пізнав усе не так, як в світі -
Життям вважають співи хіті, -
А як Господь його зв’язав,
Коли розкинув і роздав
Премудрості Своєї шати,
Щоб я хатину міг тут мати,
В яку і Він би міг прийти,
Вечерею для мене стати
Та й вас, сини мої, спасти.

Весь світ лежить у злі, сини.
Письмо Святе про те повчало,
Про дні останні не змовчало,
Що світ той буде без вини
Ганьбу робити в хіті серця,
Не переймаючись в сумлінні,
Що Божі перли нерозмінні,
Бо вічного буття джерельця.

Тож вас прошу, мої дитяти,
З усіх книжок Письмо прийняти,
Як істину незаперечну,
Життя дорогу ту безпечну,
Її пізнати в навчанні,
В життєвій з ворогом борні.
Ніколи злу не уступати
Христові цінності в війні,
Що гріх вам схоче нав’язати.
І зрадником не буть, о ні!
Ніколи Юдою не стати!
Не бути попелом мені
Та Божій вічній сивині,
Бо краще вам життя віддати
Як мужам Божим на війні,
Аніж тварині догоджати
Та уподобитись свині.

3

Сини мої, запам’ятайте:
Нечисті духи – то не міф,
І той Люцифер справжній, знайте,
Життя від Бога не беріг,
Бажав прославитись без Нього
Та так і вийшов за поріг…

Ненависть очі роз’їдає
Як бісам, так і сатані,
Як в когось в серці запалає
У царстві тіней, що земні,
В блудливій соромом царині
Промінчик світла, як в шпарині,
Що проповідує життя.
Коли веде до каяття -
Скрегочуть челюсті зміїні,
Отруту жала всі плюють,
З вогнем ідуть по тій країні,
Щоб світло затінила лють.

Тож будьте мужні в небезпеці
За Боже Слово постоять,
Пройти вогняні кола пекла
Та Бога в серці не продать,

А бути вірним чоловіком
Порядку Божого жоні.
Не порідніться з хіті віком,
Не захитайтесь у човні,
Як попливете через Стікс
Чи понесете на спині,
Мов по колючій по стерні,
Злість тих, хто Бога підло зріксь
Та Божу правду сплюндрував,
Лихим богам допомагав
В усі історії часи,
Щоб світло Боже загасить.
А ви те світло пронесіть
Та в чесних душах не згасіть
Кохання вічного, простого -
І шляхом йдіть Христа Святого,
В людей нічого не просіть,
Бо світ спита по тому строго.

4

Шукайте в Бога допомоги,
Хай Він статкує вашу путь,
Буття здолати щоб пороги –
У вченні Духа її суть.
Де Боже вчення дозволяє,
Там допомогу ви беріть.
Людина, що про нього дбає,
Для вас безпечна, її звіть,
Коли нужда і вас пізнає,
У поміч душу ту візьміть.

Самі ж ви будьте добряки,
Цей світ сміється з того дива
Та робить справи навпаки.
В очах же Бога добра нива -
Людина, вільна від жадоби
На Божії діла й слова,
Яка не з розумом худоби
Пісні життя свого співа.
Що головне у тім добрі? -
Розсудливість Христову майте,
Життя з вас не пили щоб злі –
Добро розсудливо давайте,
За вченням Господа Христа.
Так правда Божа встане твердо
В своїй премудрості проста,
Бо над всіма відкрив Бог небо.
Господь і злих, і добрих любить -
Те ясне сонце засвітив,
Любов’ю тою - злих осудить,
Святим Своїм - гріхи простив.

5
Напевне, любі діти, знайте,
Запам’ятайте назавжди:
Свій розум Словом наставляйте,
Не пийте блудної води,
Що розтікається і хлище,
В своєму домі не живе,
Блукає серцем, вітром свище,
На вченнях многіїх пливе,

Шукає душу, що жадає
Життєву спрагу вгамувать,
Та недосвідчена буває,
Щоб слово Боже розпізнать

Ті води – звабна жінка то,
Її уста – хитрющі жала -
Ласкаві, мов з хутра манто,
А в суті, як удар кинджала!
Жінок п’янких у світі – тьма.
Своє у кожної з них тіло:
Бува релігії пітьма,
Що в лицемірстві скостеніла;
Бува людина - в корні зла,
Що в Бога вірою прикрилась,
Вся зовні добра, ділова,
А в серці з бісами змирилась;
Буває церква, вчитель, друг,
Буває жінка, батько, мати,
Пророк, священик, підлий дух –
Богам земним слугують в хаті:
Своїм бажанням – не Христу,
Не Божій мірі для життя
І не живуть в святім посту,
У злі не мають каяття.
А чорне білим називають,
Гірке солодким видають,
Лихе за добре завжди мають,
Коли чуже життя беруть.
Не до добра вони ідуть
І Бога всує споминають,
Дітей і внуків попсують,

А ті нічого вже й не знають,
А тільки тую хибну путь,
Та так і далі нею йдуть,
Ту блудну жінку обіймають.

Від жінки тої – геть, сини! -
Нема лютішої у світі
В мистецтві знищення жони
Та небезпечнішої хіті.
І не проходьте біля неї,
І не дивіться у той бік,
Навіщо вам її лілеї?
Щоб вкоротити власний вік?
Не слухайте повчань брехливих,
На них і вухом не ведіть,
Ані релігій гласів сивих
До свого серця не беріть.
Не пийте розумом отруту,
Що наливає древній змій,
В життя свого важкую скруту
Потворі блудній дайте бій.

6

Шукайте Бога, милі діти,
Його пророцький мудрий Дух
І помазання, яке світить,
В пітьмі породжуючи рух,
І манівцями не блукає,
Дорогу впевнено веде,
По Біблії її звіряє,
Не помиляється ніде.

Із Біблією обіймайтесь,
Як у садочку навесні,
Із Богу милою кохайтесь
Та полюбіть її пісні,
Той чистий квіт та Божу вроду,
Що надихають на любов,
Дають початок Духа плоду,
Звільняють від плотських оков.
Любіть її і пестіть ніжно
В своєму серці і в душі:
І коли тепло, й коли сніжно, -
Не віддавайте за гроші.
І за скарби не проміняйте,
Про торг і мову не ведіть.
І навіть у думках не майте,
Бо для душі то згубна хіть.
Шукайте… Господа шукайте.
Посеред чар диволиця
Пророцький Дух Святий пізнайте,
Тоді - хутчіше до вінця…

Ото для вас, сини, жона,
Що Господь Бог її вам дав,
Знайдіть її в труді сповна –
Хто її мав, той Бога взнав!

7

Сини мої, ще розум майте,
Аби не вірити в пусте,
Не думайте і не гадайте
Над тим, що вченням не святе.

Людина, що умом незріла,
За чудо має марноту,
Яка, мов хвиля озвіріла,
Несе її на висоту,
А в суті – кидає у прірву,
У саму темінь, в чорну ніч…
Тоді планида - повна гніву,
А то вже небезпечна річ.
Ті чудеса не варті свіч.

Бісівські чудеса пусті:
Бува, ікони рясно плачуть,
Бувають привиди “святі”,
Химери, тіні, що судачать,
Людей повчають глупоті –
Не є то чудеса святі!
На них уваги не звертайте
І не дай Боже їх святить.
В своїх серцях водицю знайте,
Яку Христос всім дав, щоб пить.

Які ж бо Божі чудеса?
Вони, як Сонце, що звиса
На перший погляд ні на чому,
Дає життя, обігріва,
Долає в цій роботі втому,
Та про життя пісні співа
Таємного законів дому,
Його Господаря і слуг,
Для них те чудо – праці рух.
Аби і люди не лінились,
На труд Творця отой дивились,
Його досліджували зранку –
То є хвала Творцю світанку.
8
З усіх обрядів, любі чада,
Посвята водна треба вам,
Та, що Христос сказав, що правда,
Брехні не вірте і богам.
Не окропляйтеся водою,
Дітей маленьких не несіть
До капищ ідолів ходою
Набальзамованих століть.
Святую істину любіть!

Світило сонце, люд весь бачив
Христа посвяту у воді.
Та Іоанн про неї свідчив,
Що Бог занурився тоді
У воду рідного Йордану,
Тим приклад вірний показав,
Аби до нього мав пошану
Той люд, що Бога в серці взнав.

У тім обряді - заповіт,
То початкова його форма
Святого вчення в ній стоїть,
Аби розквітнуть з неї сповна
В житті людини, що довільно
Те вчення й букву визнає
Як ту умову необхідну
І у хрещенні тім дає
Христу обіцянку привітну -
Рости в Його Святому Дусі
Так, як і Він до цього ріс,
Прийнявши Бога силу в русі
(Ісус служіння нею ніс).

У заповіті тім ви - діти,
Що народились в Божий світ,
Христа Ісуса дивні квіти,
Бог обіцяє їх глядіть,
Ростить, плекати, захищать,
По-батьківськи карать несмертно,
Своїм судом благословлять,
Щоб дітям від гріха не вмерти.

9
Життя в цім світі – боротьба,
Добро і зло тут зіштовхнулись,
Іде в суспільстві молотьба –
Зерно з половою зметнулись,
Як Дух Святий з небес подув,
Коли Христу на зміну йшов,
Як вчення крила розгорнув,
В огненних язиках зійшов -
Ураз стихії розгорілись.
Палають жаром і сьогодні
На смерть приречені й голодні.
В своїй ненависті жадають
Вогонь небесний загасить,
Лжевчень вітрами завивають,
Аби людину підкорить.

Завжди існує боротьба,
Сини мої, це пам’ятайте,
В людині кожній є злоба,
Але її ви не вітайте.
Боріться з нею у собі,
Боріться з нею у суспільстві,
Боріться, щоб у молотьбі
Зерном вам вийти в тому дійстві,
А не половою пустою,
Що смерч на згубу підхопив,
Душею крутить, вертить тою,
Несе до пекла світ, що згнив.

Не вірте, діти, тим пророкам,
Що проголошують лиш мир,
Забули про війну з пороком
Й Мамона нагуляли жир
Та визнають лише добробут,
Який у розкоші зотлів,
І проголошують, мов робот:
“Я - цар царів, я - цар царів!”.
Немає більших брехунів,
Ніж тії люди, знайте, діти,
Дух лицемірства їх повів,
Вони ідуть за ним, щоб бити,
Вбивати, красти, грабувать,
Губити душі Божі, гризти,
Всі кості праведні ламать
Та дім поставить на тих дійствах,
Євангелієм те назвать…
Не є то Божа благодать!

З спокусами боріться, діти,
Не йдіть під тую “благодать”,
Як важко навіть буде жити,
Бог знає, як життя вам дать.

Він випробує вас, научить,
Посвятить Духом у путі,
Відкриє мудрість, що не мучить
І не обманює в житті.
Нелегко буде, діти, вам,
Але ви шляхом тим ідіть
І по Христа святим стопам
Господню мудрість стережіть.
Вона – ваш мир серед війни,
Ваш хліб, як лютий голод зиркне,
Вона - вода з джерел весни,
Ваш охоронець, що не зникне.
Вона підкаже, пожурить,
А як потрібно – покарає,
Для того, щоб змогли ви жить
Із Богом в вічності без краю.
Нужду ви будете терпіть,
Бо то є ваше виховання.
Лише одне прошу – не йдіть
Шляхом релігії пізнання,
Не слухайте її пророків,
Багатство їхнє не беріть,
Бо їх буття – то проїдання
Від Бога посланих століть.

Ото і є та благодать,
Що Бог її вам посилає -
Не розкоші потрібно ждать,
А виховання, що спасає.
Христа характер полюбіть -
В м’яких Він не відкрився шатах,
Царем не був земних століть,
Не брав за добрі справи плати.

Завжди нужденним в Бозі був,
Його щоб волю статкувати,
Благополуччя Він не чув,
Яке царі бажають мати.

Вступайте, дітки, в заповіт
Та майте в розумі постійно
Мої слова, бо буде звіт
Про те, чи ви жили надійно,
Чи Біблію ви шанували,
Чи застереження мої
І Христа Бога чи пізнали.
Бо ми є свідки вам навік
В своїх наставленнях-словах,
Що спершу нам Христос прорік,
А я пізнав їх у ділах,
Які спіткали і мій вік.