(Євангеліє від Матфія 24 р.)

Ходили учні за Христом,
Що Бог Собі їх вибрав в долю,
А Сатана крутив хвостом,
Все думав, як завдати болю
Та душі вільні обхитрить,
Поставивши на хибну нить.

Христос зашкодив тому горю,
Як учнів попередив вчасно,
Кордон поставив злому морю,
Дав настанови правди рясно, -
Від Духа учням говорив,
Його сповідував мотив.

Сказав їм так і церкві радив:
- Прийдуть часи, коли всі гади,
Що змій їх древній породив,
На всі лади почнуть брехати,
Аби накреслити в серцях
Думок невірних хижий шлях.

Дадуть знамення, чудеса
І заговорять солоденько:
- В пустелі впала он роса,
І в горах он Христос-серденько…
Так словом тим і поведуть
Бездумні душі в пекла суть.

Місця ті будуть умножатись
І голосів тих буде тьма,
Там буде люд відволікатись,
В якого розуму – катма.
В країні тьми, у царстві смерті
Сидітимуть вони заперті.

А ви, Христа розумні учні,
До них свій розум не ведіть,
Тих голосів не будьте мучні,
Шляхом повчань Моїх ідіть
Та через них на все дивіться,
А як непевні – то моліться.

А Я кажу вам наперед:
Не вірте тим словам поспішно,
Не йдіть безпечно уперед,
Все випробовуйте успішно,
Держіться того, що кажу, -
В тім слові вам допоможу.

Де труп Мій буде – жертва волі,
Що від Небесного Отця,
Туди летіть орли з неволі
Та полюбіть того мерця.
Від тої правди, що убили,
Черпайте орлим крилам сили.

Туди зберіться, там і ждіть
Христа пришестя з Духа неба,
На інші звуки не ідіть,
Яка б вам не була потреба,
А вірність вченню проявляйте,
В тій жертві слави й дожидайте.
Бо як на сході блискавиця
Під залп громів розріже темінь,
Летить неначе зозулиця,
Січе об захід, мов об кремінь,
І бачить люд увесь те світло –
Пришестя Бога то розквітло!