Спокуса

Спокуса сталлю б’є
Холодною, навідмаш,
Не має жалю,
Не прощає помилок,
Як тільки повернусь
До неї ненароком боком –
Кувалдою летить мені у лоб.

Зміюка! - хоче
паморки забити,
Свідомість мороком
окутати думок,
Що розум не бажають
в собі вити
І люблять вина пить
із келихів жінок.
Вони яскріють,
світять м’яким сяйвом,
З невинним видом
проповідують порок,
Буває, соромливо засміються
В таємній похоті
захованих думок,
Запросять на легкий танок,
Майстерно в вальсі
поведуть по кругу,
Немов партнер,
союзник з серцем друга,
А не убивці, що
під звуки нот -
Ведуть у вічність
на відвертий ешафот;
Зміїним жалом
хочуть затулити очі,
Коли душі на
вухо зашепочуть,
Що ненаситні
пожадання ночі –
То неба іскрометний хоровод!

Насправді ж,
та спокуса дуже люта,
І не життя у неї на меті,
Біди помешкання
стоїть у хитрій суті
І побажання зовсім не святі.
Грайливою ходою
йде до пекла,
Веде на прив’язі
закручених думок
Свідомість, приголомшену
ударом точним -
Майстерним хуком,
прямо у висок!

Бреурош Володимир
2008-12-23